Відкритий рот і не тільки

@ 2009-09-09

Кожен раз, наступаючи на фрази любові під під'їздами, я думаю "А от би і мені так хтось написав доброго ранку!". Це моя мрія така тиха, наступальна. Іноді написано "я тебе люблю", але не під моїм під'їздом. В такі моменти я по-особливому посміхаюсь – радий за цих людей.

Багато що може принести радість. Не тільки слова любові.
Влітку, наприклад, гаряча вода. (Але у мене вона завжди є)

Ще їжа. О, так. Їжа - це саме те, що може принести радість. Тому що радість - це продукт який швидко псується. "Хоп-хоп! Раз і з'їв".

jovan wrote,
@ 2007-07-07 21:12:00

16 моментів

А це я в Тайланді

Поля

Не люблю котів.

Vichy виводить вши

Є люди які багато говорять, але нічого не роблять. А є люди, які багато роблять але мало говорять. Перші знаходяться у особливій пошані серед жінок, другі - в пошані у мене.

Завдяки моїй Ірі, я з вчорашнього дня здоров'я мого волосся зміцнюється за допомогою новітніх технологій, що діють на коріння волосся, покращують та стимулюють його активність. Якщо вірити заявам виробника, то зовсім скоро я отримаю сяюче здоров’ям волосся, на яке приємно дивитися.

Всім похуй

Naughty boy

© www.jovan.com.ua

Vika

© www.jovan.com.ua

Kate Zombie

© www.jovan.com.ua

365/4

365/3

Дерева як люди, люблять бути в компанії. І тільки деякі люблять бути самі.

365/2

Перед зйомкою дітей треба зв'язувати або накачувати транквілізаторами.

365/1

Дерева сидять в землі на одному місці протягом століть. Але коли ти повертаєшся додому з пабу, їм вдається вистрибнути прямо перед твоїм чолом.

Inspired by Samuel Francois.

I have a secret

:)

you are awesome! you are great! you are really good!

Якщо ви подивились на час цього відео і тільки цьому проіґнорували його - я вам скажу, що ви пропустили найкращі 16,5 хвилин сьогоднішнього дня.

Щоб бути щасливим потрібно обов'язково когось любити

Маленька історія з життя невідомої мені людини:

Сьогодні моєму дідові виповнилось би 77 років. Однак Валентин Андрійович, на жаль, не дожив до цієї дати трохи більше року, віддавши богові душу дощового осіннього вечора, в середу 19 вересня. За пару років до смерті у нього почались серйозні проблеми з пам'яттю, трохи пізніше — з координацією рухів, а ще через деякий час лікарі діагностували пухлину мозку. Протягом останніх шести місяців свого життя він насилу пересувався, ледве розмовляв, майже нічого не їв і часто не міг згадати події добової або навіть годинної давності. Втім, пам'ять підводила його і раніше: дружина весь час ображалась за те, що він забував річницю їх весілля. З цього приводу були сварки, багато сварок. Тим не менш, дід дуже любив свою дружину і щороку дивився на неї, як до божевілля закоханий юнак.

Останні два тижні дідусь зовсім не вставав з ліжка, абсолютно нічого не їв і зовсім припинив розмовляти. Він просто лежав, час від часу важко повертаючись на бік. І ось одного разу ввечері, коли за вікном пішов дощ, він ледве чутно вимовив: «Любо». Його дружина в цей час була на кухні і, почувши голос чоловіка, побігла до нього в кімнату. «Який сьогодні день?» — пошепки хрипло запитав дід. «Середа, Валенько», — відповіла дружина. «Ні, який сьогодні день?» — дід повторив питання. Дружина його замовкла і замислилась. «Сьогодні 19 вересня, річниця нашого знайомства», — тихенько сказав дід і зовсім тихо, вже майже із заплющеними очима, додав: «Ось вже 56 років, як я тебе дуже люблю, Любочко! Вибач мене за все...»

Я — ноутбук

Не можна здійснити кругосвітню подорож щоразу повертаючись додому.



Хочу щоб згин її ліктя був моєю постіллю. Щоб з нею я міг заплющити очі й не почути, як хтось пішов, як крутиться за вікном на підвіконні птах, як шкребе асфальт двірник, як вібрує телефон, притиснувшись до мого бедра у кишені, як рушає з місця ліфт.

Вона - це рідкісна можливість реалізувати режим Sleep, заданий в моєму мобільному світі. Я, здається, просто ноутбук, який дуже добре себе знає. У мене є межа заряду і є вагоме відчуття розрядки, і в режимі Sleep я живу так само - готовий запустити будь-яку програму по кліку мишки, дрімаючи під закритій кришкою, але не заряджаючись, а повільно вмираючи.

Я живу від розетки до розетки, і живу недовго - моїми ресурсами розпоряджаються розумно, але сповна. Мені не потрібна карта точок заряду в місті. Мені потрібна одна єдина Точка.