2008

Новий рік - це сумне свято. Коли закінчується витрачений дарма рік, і починається новий, такий самий безглуздий рік. Орди п'яних ідіотів беззв'язно кричать на все горло, не підозрюючи наскільки жалюгідне їх життя.

- Ваааау!
- Ууууооооооу!
- Буееегкхх!

Люди дають обіцянки схуднути, покинути шкідливі звички та жити краще тільки для того, щоб три місяці потому забути про обіцянки з'їдаючи п'яте відерце шоколадного морозива, випльовуючи чергову легеню, сплачуючи аліменти.

- Йобаний рак! Треба зробити пару затяжок.

Дівчата кадрять хлопців, які їм навіть не подобаються, просто заради того, щоб не бути на самоті коли годинник проб'є дванадцять, щоб було з ким поцілуватись і на мить прикинутись що вони не самотні.

- Я крут, детка.
- *А при такому світлі він не такий огидний*

Релігіозні фанатики вилазять на вулиці, щоб розповсюджувати свої урбаністичні вчення.


- Якщо ви помолитесь, він прийде!
- Якщо ви побудуєте це, вони прийдуть!
- Якщо ви відсосете у мене, я прийду!

У наступному новому році зустрічайте новий рік як Йован. Трохи дешевого віскі, дешева стриптизерка і стара рушниця.

- Якщо хтось з цих святкуючих мудаків спробує зайти до мене, я рознесу їх тупі голови.

Вдало відсвяткувати, дєтішкі.

pilgrimage

Група швидкого реагування

Милі дівчата!

Майже у всіх вас є чоловіки. Або бойфренди. Ну або залицяльники. Це саме ті люди, яким ви можете з повним правом влаштовувати істерики, висувати претензії й займатися іншими міжстатевими збоченнями. Вони вас для цього і вибрали собі у половинки, щоб реагувати на всі ваші закиди. Все інше людство, повірте, від цих ваших закидів далеко не у захваті. Не треба дивуватися, це нормально. Моногамія для того і придумана, щоб жінка на законних підставах могла трахати мозок не більш ніж одному чоловікові за раз. Що ви даєте цьому чоловікові натомість - ваша особиста справа. Однак якщо ви намагаєтесь приставати з цим до людини, яка вам не чоловік, не бойфренд, не родич, і нічого вам не винен - не дивуйтесь, будь ласка, якщо зворотня реакція буде не такою гламурною, як вам би хотілось.

Дєтка

От коли ти сидиш вся така млосна, нога на ногу, із сигареткою, у червоному манікюрі, вилиці лисніють герленом, шия пахне діором, сидиш, сиш ти, сучка, і скаржишся якійсь смертельно втомленій від власних проблем людині на якусь свою хєрь, в стилі того, що у тебе сексу 2 місяці не було, або натхнення не було півроку, або у тебе параноя, і тобі здається, що всі навкруги тебе обманюють. У мене вже мізки закипають, чим більше про це думаю, тим менше розумію, я... - і очі робиш такі круглі-круглі, от так, ага, вони в тебе завжди робляться круглі на слові "я", як у миші яка какає, ще б, це ж найважливіше слово! Отож, уявила б ти, що людина, з якою ти розмовляєш, дві години тому довідалась, що у неї неоперабельний рак, і ще нікому навіть не сказала про це, тому що не знає як, просто дивиться на тебе і киває і думає: Боже мій, про що вона? що вона несе? Мені б її проблеми. От що ця людина думає.

Ти, звісно, забула ту ніч, коли ти лежала на газоні під зірками, виглядаючи, коли ж, ну коли нарешті під'їде автомобіль, з якого вийде той, хто повинен тебе захистити, лежала, ховаючи від світла руки і обличчя, там, у кущах, молячи Бога, щоб не попастися нікому на очі раніше, ніж під'їде автомобіль. Коли твоє серце билося так голосно, що вуха закладало, скажи, ти думала про якусь прокляту хєрь типу натхнення, або загробного життя, ти думала взагалі про щось?.. Якщо ти не пам'ятаєш, я скажу тобі, ти не думала; не знаю, що там із твоєю безсмертною душею, але в ті хвилини в тебе було тільки тіло, яке хотіло жити, і вмовляти його було дарма, воно б не повелося ні на які твої роздуми, воно хотіло діяти саме, і тільки так, як необхідно, щоб не здохнути. Ні, ми не будемо зараз давати Фінчера, не будемо виймати тебе із твого затишного красивого маленького світу і поміщати в умови смертельної небезпеки, щоб трошки тебе осмикнути і освіжити. Просто щоразу, коли тобі захочеться поскаржитися, подумай про ту людину, що дві години тому довідалась, що хвора, чорт забирай, така хвора, як тобі і не снилося, і от вона сидить, мовчить, дихає - і не може надихатись.

Well, if it wasn't love, it was a lot like it

Jovan, this is your life. You can't wait for it to just to get you up on your feet.

Традиційне

От варто мені скорчити навчену життєвим досвідом фізіономію, як життя потужним піздюлєм відправляє мене в невідоме. І я лечу орлом назустріч казці, приречено посипаючи послідом землю.

Наприклад, сформувався у мене якийсь стереотип романтичних стосунків. Ну, знаєте, сором'язливий погляд, розмови ні про що начебто - але по душам. Дивне бажання бути разом і неможливість насититися спілкуванням, потім перший поцілунок і все таке.

Дні через три безперервних розкриттів нових обріїв чоловічих можливостей і способів жіночої гостинності в затуманений гормонами мозок починає стукатися гидке слово "робота". Подивившись один на одного, ви вирішуєте "та ну її в жопу", перетворюєте рішення в життя, потім по телефону плетете начальству щось про страшне захворювання ("яке передається статевим шляхом" - підказує співучасник) або сімейні обставини.

Похід у ресторан з метою відзначити урочисту подію натикається на хронічну неможливість вбратись, оскільки миттєво знову роздягають. Тому замовляється піцца, і урочиста подія відзначається повторенням урочистої події.

Зрештою пожежа пристрасті вщухає. Вона, звичайно, влаштовує істерику "треба було використовувати контрацептиви!" - але не дуже щиро, оскільки вона хоче прожити з ним все життя і не проти мати від нього дітей. Він її втішає, як може, тільки збільшуючи своїми втіхами ймовірність появи потомства. Вона, тим часом, запиває піццу шампанським, чисто по-жіночому думаючи, що до затримки вона не вагітна, а після - фіг їй чого наллють.

Ну, далі починається побут і притирка характерами: кава у постіль і биття посуду, купівля дивана і підрахунок тестових смужок, "я їду до мами" і похід за прокладками в 6 годин ранку в суботу. У когось складається, у когось - ні.

Виявляється, буває зовсім інакше.

На першому місці у неї робота. Але, оскільки працювати 24х7, нажаль, непристойно, залишаються вечори й вихідні. У вільний час гармонічна особистість займається фитнесом, магазинами, спілкуванням із друзями та іншим світським життям.

Іноді, десь раз на два тижні, розклад дає збій - і отут на допомогу приходить Парубок. Читачі можуть запитати: "А що він всі два тижні робив?". Розповідаю: для того, щоб Парубок не нудьгував, його треба зайняти якоюсь корисною роботою. Наприклад, будівництвом родинного гнізда за містом. Це заодно знімає питання теми розмови. Її привозять на будівництво, де вона й повідомляє, що підлога нерівна, таджики неголені, раковина жахлива, а клумба буде тут.

Ні, ви не подумайте - секс теж буває. Іноді. У презервативі, звісно. Навіть у двох - щоб не порвався. І до яєць изолентой примотати - щоб не зіскочив. Мінєт буває за видатні заслуги в будівництві гнізда (спльовує, звісно - що за дурне питання?!).

Отут повинна піти строга мораль і глибинні висновки. Але моралі у всьому цьому нема, а висновки я, мабуть, робити не хочу.

Провал особистих жахів

Веселіше всього спілкуватися з людьми, у яких у минулому величезний_бездонний_провал особистого жаху. Дівчата і хлопці з історією, як кажуть. Після якогось порогу психіка перебудовується і цинічна емпатія стає основною реакцією на проблеми і щастя. Трансформація через немислиме, ага. Це навіть не вогонь, вода та мідні труби, це щось ще. Інша категорія.

Після такого люди дуже гостро відчувають і переживають щастя "тут і зараз". Вміють цінувати його, вміють створювати його, впиратися заради цього і не кидати почате по дорозі. Тому що страшніше вже не буде. Вірніше, вони щоразу внутрішньо бояться, що буває і буде гірше, але загартування таке, що одним "гірше" більше, одним менше - вже нема різниці. Звичний жах.

З цим важко жити, але в той же час це створює легкість, легковажність саме через те, що розумієш, де межа. І наскільки до неї далеко. У повсякденному потоці життя до по-справжньому страшного не доберешся, тому стає простіше імпровізувати, грати й розважатися навіть у, здавалося б, найнедоречніших ситуаціях. Внутрішня свобода.

І крім гострої реакції на щастя такі люди дуже своєрідно реагують на справжні проблеми - моментально перемикаючись у режим вирішення проблем. Без рефлексії, без зовнішньої емпатії, без емоцій, без підлаштування під чужий стан, без зупинок. Зупинки будуть потім, спочатку рішення.

Виправдання

Ворог не вірить виправданням. Друг їх не потребує. Відповідно - виправдання не мають сенсу.

Remember this:

Be it a rock or a grain of sand, in water they sink as the same.

Loneliness and work are my life

Laugh and the world laughs with you. Weep and you weep alone.

Хіхікають та чешуться

Особлива дівоча поведінка, яку ми називаємо «чешутся и хихикают»: судорожні йорзання, сміх до сліз, але без причини, гарячкове шепотіння з подружкою і фиркання. Це гормональне, напевно.

Попросив двох таких, що чесалися й хіхікали з лекції — простими зауваженнями заспокоїти не вдалося, а хвилі йдуть по всій аудиторії. Панянки закопилили губи, сидять. Вибачте, кажуть. Ні, відповідаю, вибачатися не треба, просто беріть речі й на вихід.

Вийшли, намагаючись зображати потерпілих від тоталітарного режиму. Що цікаво: прізвищ не питаю, санкцій не обіцяю, просто хочу помірної тиші на лекції, на першому ж занятті кажу, що всі невідкладні справи можна обговорювати в коридорі, але вигнання навіть тими, хто лекцію ігнорує, сприймається як покарання. Що за механізм тут працює?

А тим хто залишився, я тихим, зовсім спокійним голосом сказав:
— Маю надію, це був перший і останній раз, коли мені довелося так зробити, але роблю я це не сумніваючись. Повернемося до лекції.

Одностайно повернулись, треба сказати.

Я люблю кожну клітинку твого тіла. Шкода, що я не вірус

— Але я вже стільки років з тобою сплю! Знаю кожен куточок, кожну клітинку твого тіла. Чого ти мене досі соромишся?
— Клітини тіла повністю, на всі 100 відсотків, оновлюються кожен місяць. Ми весь час змінюємось. Ось, навіть прямо зараз! — і він підніс близько-близько до її очей свою красиву руку. — Все, що ти знаєш про мене — не більше, ніж твої ж спогади.

Ищу уродливого дебила для создания отчаянного положения

Отримавши свободу й можливість заробляти великі гроші, жінки відчули себе самостійними, сильними й незалежними. Вони радісно відкинули старі соціальні правила, за якими всі раніше знали «Як треба» чоловікові доглядати за дівчатами. Досить вже суспільству і батькам вказувати жінкам на те, за кого виходити заміж — і це добре, правда. Погано те, що нових правил нема, ну не з'явились вони поки.

Зараз можна все — і ранній секс, і секс до шлюбу, і дітей ростити нерозписаними — так на здоров'я, оточуючі не те, що не дорікнуть, а й просто не помітять навіть. Це просто супер. Але фігня ж у тому, що оскільки зараз «Можна все», кожна дівчина змушена встановлювати правила для себе самої. Звідси так багато різних наївних питань у різні журнали, так багато чудових постів у щоденниках: дівчата просто намагаються зрозуміти, а що взагалі — «норма», на які поняття їм орієнтуватись? Як знайомитись, що називається «побаченням», хто за що повинен платити, коли можна починати трахатись, а коли — жити разом? Ці запитання мучать мільйони дівчат.

Правил немає. А без правил дівчата отримали не свободу, замість свободи їм підсунули невизначеність. Ніхто не розуміє — що добре, що погано, а що нормально. Орієнтуватись можна лише на гламурні журнали, але ж ми чудово знаємо, які нещасні в особистому житті авторки вигадують усяку дурницю в гламур, на серіали або на тих, хто живе по сусідству, а вони найчастіше прикрашають дійсність або іноді, навпаки, прибіднюються, щоб ніхто не заздрив.
І що найсмішніше — під час відсутності правил, якщо щось відбувається не так, як хотілось, майже всі дівчата чомусь завжди вважають, що вони самі винні. Тобто, як би вони не кричали, що «Мужики — козли!», але в глибині душі кожна вважає, що це вона щось недогледіла і недоробила.

А насправді — хоч чоло розбийте, дівчата, все одно взаємини завжди контролює чоловік. Тому що навіть якщо жінка тепер сама знайомиться із чоловіком, сама платить за себе на побаченнях, сама вирішує коли й з ким трахатись, і стверджує, що це дає їй відчуття свободи, відчуття сили, відчуття влади над чоловіками, насправді контролю над взаєминами в неї зараз менше, ніж було колись. Просто тому, що не існує ніяких правил, і саме чоловік контролює стосунки простим вибором «Подзвонити — не подзвонити», контролює «Приїхати — не приїхати» і, врешті-решт, «Як назвати те, що у нас з тобою» — це теж контролює чоловік, саме тому, що немає ніяких загальноприйнятих норм і правил у взаєминах.

Починайте створювати нову норму, нові правила того, що «добре». Не для чоловіків — боже збав. Роздуми на тему «Яким повинен бути чоловік, щоб я звернула на нього увагу» — ця справа для гламурних дівчат, щось типу «Якого кольору повинен бути героїн, щоб я на нього підсіла», ні, звісно, не для чоловіків потрібні ці нові правила, чоловіків і так влаштовує те, що зараз відбувається. Візьміть на себе обов'язок розписати нові правила для тих, кому їх зараз до відчаю не вистачає — для жінок. Я давно зрозумів, що правила не позбавляють людину свободи, саме правила свободу як раз і створюють.

Самі або з кимось разом, але головне — твердо й безаппеляційно, візьміться прямо по пунктах писати щось типу — «У кожної дівчини повинно бути мінімум п'ять пар трусів!», «Давати потрібно на третьому побаченні!». Щось в стилі «Передаємо сигнали точного часу». У жодному разі я не маю на увазі давати поради, типу «Усім треба прокидатись о восьмій!» Поради давати нерозумно, для такої дурниці у нас «Космополітан» та «Наталі» є, а потрібно просто й легко фіксувати нову норму.

Нехай інші обурюються «Як можна заздалегідь сказати, кому коли давати?» Ніхто не каже, що правила не можна порушувати, хто дає на першому побаченні або не дає до п'ятого — теж молодці, але правила повинні бути, щоб будь-яка дівчина могла глянути до вас у блог і прочитати, що є таке, що «нормально», і що початок шостого сигналу знову хоч чомусь відповідає.

Повірте, як тільки буде задана нова норма для дівчат, ситуація поступово почне виправлятись.

Polina

One more at blog.JOVAN.com.ua