Веселіше всього спілкуватися з людьми, у яких у минулому величезний_бездонний_провал особистого жаху. Дівчата і хлопці з історією, як кажуть. Після якогось порогу психіка перебудовується і цинічна емпатія стає основною реакцією на проблеми і щастя. Трансформація через немислиме, ага. Це навіть не вогонь, вода та мідні труби, це щось ще. Інша категорія.
Після такого люди дуже гостро відчувають і переживають щастя "тут і зараз". Вміють цінувати його, вміють створювати його, впиратися заради цього і не кидати почате по дорозі. Тому що страшніше вже не буде. Вірніше, вони щоразу внутрішньо бояться, що буває і буде гірше, але загартування таке, що одним "гірше" більше, одним менше - вже нема різниці. Звичний жах.
З цим важко жити, але в той же час це створює легкість, легковажність саме через те, що розумієш, де межа. І наскільки до неї далеко. У повсякденному потоці життя до по-справжньому страшного не доберешся, тому стає простіше імпровізувати, грати й розважатися навіть у, здавалося б, найнедоречніших ситуаціях. Внутрішня свобода.
І крім гострої реакції на щастя такі люди дуже своєрідно реагують на справжні проблеми - моментально перемикаючись у режим вирішення проблем. Без рефлексії, без зовнішньої емпатії, без емоцій, без підлаштування під чужий стан, без зупинок. Зупинки будуть потім, спочатку рішення.
неділя, 9 грудня 2007 р.
Провал особистих жахів
