Краса і жертви

Краса, звісно, вимагає жертв. Але для чого приносити у жертву мозок?

Caterinha, 2007

More at blog.JOVAN.com.ua

Всі люблять щоб було цікаво

Щоб дізнатись більше, потрібно стати цікавим для тих, хто тебе цікавить.

Школа

Мені здається, що саме у шкільні роки формуються стереотипи і моделі поведінки, які в майбутньому впливають на нас та нашу діяльність. При чому, багато з них - негативно. Для себе я зміг визначити наступні проблеми, які заважають нам бути більш ефективними:

1. Відсутність командної роботи
Школа не дає нам досвіду командної роботи. Виступив організатором колективного розуму - отримай двійку (а як жеж брейн штормінг?). Таким чином, як мені здається, школа виховує одинаків. В реальному житті і в роботі, комунікації надзвичайно важливі. За умов поділу праці без сторонніх консультацій ну ніяк не обійтись. Досить важко уявити собі ефективну роботу компанії, яка не використовує чужі напрацювання та досвід.

2. Спеціалізація
По суті, цей пункт перегукується з попереднім. Спеціалізація у школі практично відсутня. Наскільки я пам'ятаю, ставлення до учня, у якого по всім предметам четвірки, було набагато кращим, ніж в учня у якого по кільком предметам були п'ятірки, а по іншим - тріки-двійки. Всіх під одну лінійку, і не важливо, що при цьому можна загубити талант.

3. Обмеження у часі
У всіх свої особливості. Різні люди працюють ефективно у різний час - є сови, є жайворонки. Для школи ця грань відсутня. Вчишся? Будь ласкавий, прийди о 8-й - піди в 15:00. Результат? Проблеми з успішністю.

Є багато людей, які можуть ефективно працювати тільки у другій половині дня або вночі. Вони пішли з постійної роботи на фріланс і задоволені життям і відчувають себе більш ніж комфортно. А що скажуть у школі? Правильно - лінивий і соня.

4. Тиск авторитету
Наскільки я пам'ятаю, нав'язування думки викладача - абсолютно нормальна практика у школі. Очевидно, що вона відбиває будь-яке бажання думати і формувати свою точку зору. Скільки людей, які бояться висловити свої думки начальству. Навіть у випадку, коли їм відома проблема і методи її рішення. Директору видніше. Або інша ситуація, коли є проблема, але рішення для неї не зовсім очевидне. В подібних випадках багато хто вибере змовчати, маючи страх отримати відповідь - "Знайшли проблему - так вирішуйте її".

5. Помилятись не можна
У школі з цим все досить просто. Помилився - отримай ніжчу оцінку. Коли я тільки починав працювати - панічно боявся помилитись. Зараз я помічаю, що дуже багатьох конфліктів можна було уникнути, якби у людей не було цього страху. І якби були розвинуті навички ідентифікації проблем. І не було б розповсюдженого рефлексу "згрібати сміття під килим". Не помітили, ну і добре. Не помиляється той, хто нічого не робить. Коли робиш помилку - пост фактум, намагаєшся розібратись у її причинах. Ти радієш їй, так як набув додатковий досвід.

6. Робота над помилками
Один з найкорисніших методів - шкода, що йому приділяється так мало уваги. Хоч всім відомо, що розумний вчиться на чужих помилках, але є один нюанс. Існує чітка грань між поняттями "знати" і "усвідомлювати". Знати - це мати інформацію відносно чогось, а усвідомлювати - це коли інформація підставляється у загальну картину світу. Усвідомлення може прийти тільки в результаті власного досвіду. Тобто про чужі помилки ти можеш знати, але поки не відчуєш їх вплив на собі - особливої цінності вони практично не несуть.

Є сумніви? Приклад: на питання чи хочете ви мати здорових дітей, я певен, всі дадуть ствердну відповідь - "Звісно я хочу щоб мої діти були здоровими". Що потрібно для цього? Це так само знають всі: висипатись, вести активний спосіб життя, намагатись уникати стресів, не курити, не зловживати кавою та алкоголем і так далі. Але от тільки уникати стресів починають зазвичай після зривів або інфарктів, споживання кави скорочується після початку проблем із серцем, і про заняття спортом задумуються серйозно тилькі після початку проблем із здоров'ям. Не всі, звісно, але більшість - це точно. Ось вона - різниця між знанням і усвідомленням. Грім не вдарить - дурний не перехреститься.

7. Допоможіть мені визначитись
Ось вона - головна мета для школи. Не випустити стадо клонів із заданим багажем знань. А допомогти людям, в один із найважчих періодів їх життя, визначитись. Визначитись, адаптуватись, знайти своє місце. Мені, наприклад (як я зараз розумію), не вистачало введення у психологію та основ комунікації. Риторики, може бути. Але замість допомоги ми отримуємо тиск і спробу загнати у рамки.

До того ж, крім допомоги у самовизначенні, школа мала б давати навики отримання знань. Не зубріння, яке відмінно працює на короткостроковий результат, при чому як у школі так і у ВНЗ, а саме отримання знань. Ось так.

Всім відомо, що чоловіки керують світом

Всім відомо, що чоловіки керують світом.

Багато хто знає, що жінки керують світом і дозволяють чоловікам думати, що вони керують світом, тому що чоловікам так спокійніше.

Мало хто знає, що чоловіки керують світом, при цьому дозволяючи жінкам думати, що вони керують світом і чоловіками, тому що жінки від цього пруться.

Є думка, що насправді світом править ця рекурсія.

Щастя рухатись

Всі ми любимо помудрувати і пофілософствувати, коли трапляється така нагода. Цим я і займусь.

Щастя — це певний процес переживання приємних відчуттів, який має певну тривалість у часі. Часу у нас достатньо, залишилось набратись відчуттів. Найпростіші — їжа та секс. І перше, і друге. І побільше! Хтось скаже — музика, кіно, література. Теж піде. Або всіх перемогти і стати найпершим. Згоден. А якщо не вистачає відчуттів, куди всі біжать? Подорожі, ага. Хочеться ще гостріше? Будь ласка — лижі, сноуборд, серфінг, велосипед, мотоцикл і ще багато чого, не менш екстремального.

Всі ці відчуття об'єднуються однією простою штукою — це все РУХ. І переважно відчуття тим яскравіші, чим вища швидкість, чим більше світ навколо. Приємні відчуття можливі тільки у динаміці. Інакше навіть їжею можна було б насолоджуватись, просто поклавши шматочок до рота і завмерти від задоволення на півгодини. Але жодна людина так не робить — кожен кусає, жує, ковтає, бере ще. Рухається у цій ситуації та отримує масу приємних відчуттів. І тут не треба думати — природа дала шанс кожному, а далі, якщо хочете більше — намагайтесь самі.

Так до чого це я. До бордерів. А особливо до бордерів, які відвідують Протасів яр. А особливо до бордерів-дівчат. Які переважно сидять рядочками на схилі, лежать бо впали або підіймаються вгору. Реально ніразу не бачив як вони спускаються вниз. Так для чого тоді цей екстрим?

Скільки

Скільки у небі літаків?
Я бачу як мінімум три.

Скільки у небі гілок дерев?

Скільки небу подарували різнокольорових куль?

Скільки ще чекати мені відпущення моїх гріхів?

Скільки мені терпіти тут - до мого Парижу?

Скільки людей мерзне на холоді?

Скільки буде ще війн?

Скільки пісень буде щастя почути?

У скількох відображеннях себе знайти?

Скільки сходів сонця мені відведено зустріти?

І до скількох я вмію рахувати?

Штормове попередження

Вік, власне, гарний тим, що ти починаєш потихеньку сам себе виховувати і заспокоювати. Свій дурний характер, соплі, сльози, примхи, коли тобі щось не дають, у принципі, можна якось витримувати, як шторм, який накинувся на корабель. Навкруги баклажанове небо, блискавки у небі, як нерви у підручнику анатомії, вітер свище, хвилі одна вища одної, корабель от-от кине на скелі, а ти гордий стоїш і, стиснувши зуби, тримаєш штурвал насмерть. І керуєш себе ділом займатись, щоб не витрачати дарми сили та час. І на носі красиво поблискує гарна назва корабля, золотом переливається "Сублімація".

Marik Marakesh, 2006

More at blog.JOVAN.com.ua

стиль-визаж: Татьяна Гриценко, Татьяна Муравьицкая
одежда: Лилия Пустовит

Обійми

Частіше обіймайте близьких людей. У книжці з психології, наприклад, написано, що дитину потрібно обіймати не менше 8 разів на день. А у програмі BBC показують, що навіть рослини люблять, коли їх гладять — тоді квіти на квартирному підвіконні краще ростуть.

Обіймаю.

Польоти

Якщо дивитись навкруги, то міжстатеві стосунки зараз за великим рахунком нагадують ці самі архівні кадри хронік про перші спроби літаків здійнятись у небо. Ось вже і побіг, от вже і почав махати, ось і відштовхнувся ніби, а потім бах, клац, дрить-мать, двадцять п'ять за рибу гроші. З набраної висоти падати, звісно, гірше, але висотка все-таки говорить про те, що система вцілому життєздатна.

А давай?

- Слухай, ми з тобою дорослі люди, давай пропустимо кілька етапів закоханості, не будемо витрачати час і сили на довгі прогулянки, обійдемось без різної дурні і перейдемо до неминучого...
– До розставання?

Є такі хлопчики

Хотів сказати вам за інтернет. Інтернет - це більше, ніж добре, це - о дівний новий мір.
Є такі хлопчики як Кулік, Март, Скворцов та інші. Яким не дають. Справа у тому, що вони не сильно симпатичні. Проблемно забезпечені. Натужно дотепні і дряблом'язові. В ієрархії стада павіанів вони займали б місце в третьому ряду ліворуч. І їм би і там не давали. Дають альфа-самцям. А такі хлопчики - не альфа-самці. З ними не фліртують у нових компаніях. Відмовляються від їх запрошень потанцювати. Випивають, хіба що, нахаляву пару коктейлів в барі. Після чого йдуть з ооон тим хлопцем. Впевненим хлопцем. Велелюбні (любвєобільниє, як хто не знає) дівчата звертають на них увагу в останню чергу. Коли попробували інших. Які у всіх відношеннях кращі. Яким велелюбні дівчата набридли. Такі хлопчики зазвичай догулють чужих жінок. Тому що інші їм не дістаються.
Але все змінив інтернет. Тепер будь-який такий хлопчик може місяцями парити мозок. Найцікавішим жінкам. Тим, кого він сам вибрав. Проникатись її інтересами, веселити її. Розповідати про себе. Лоскотати її сексуальні інстинкти. Наближувати і відвертати. Створювати образ.
Я знаю про що кажу. Я познайомився з інтернетом у 1998 році. У 15 років у мене почалось нове життя.
Доречі, в клубах з тими хлопчиками так ніхто і не знайомиться.

Киевский городской дом ребенка

More at blog.JOVAN.com.ua

Тест livejournal-трансляції

Додати цей щоденник до друзів у LiveJournal.com

Попсові закони і геніальність кохання

Нас дратує попса. Нас дратують серіали. Нас дратує все. А дарма.
Дарма, кажу я.
Так, кажу я, це великий закон руху від геніального до банального — він є, він діє і він забезпечує живучість людства.
Хіба вся історія людства не є наочним підтвердженням дії цього закону? Мавпа взяла палицю — це була геніальна мавпа. Слідом за нею взяли палиці й інші мавпи — вони вже не були геніальними, вони просто мавпували, передражнювали.
Так уперше геніальне стало банальним.
А потім невідомий геній вигадав колесо. І нехай це перше колесо було просто колодою, підкладеною під тушу мамонта — але той, хто це вигадав, був генієм, може, крутішим за Ейнштейна. Всі наступні колеса вже не були геніальними. Вони могли бути якими завгодно практичними, якими завгодно гарними, залізними, дерев'яними, скляними, пластмасовими — але геніальними вони вже не були. Колесо стало банальним.

Я думаю, якби ця людина тоді могла закріпити за собою авторські права на цей винахід, до сьогоднішнього дня вона могла б скупити не те що Землю, а більшу частину нашої галактики. Правда, нащадки повбивали б один одного, намагаючись поділити цю спадщину. Ну, або до нашого часу у його нащадках вже значилася більша частина людства.

Так Закон попси працює на благо людства.
Він універсальний. Він працює в будь-яких сферах. Доводити це не треба, ви й самі з легкістю підберете будь-які приклади.
Просто я хочу сказати, що цей закон ані поганий, ані гарний — він діє.
Він діє і у мистецтві. Все геніальне згодом стає надбанням масової культури, а потім остаточно попситься.
Перші лижі біля печі були, напевно, дуже зворушливими. Але коли біля цієї самої печі поставило свої лижі стільки народу, що ними (лижниками) можна було б заселити пристойне місто, стало якось не по собі. Ну, ви розумієте, про що я.
Але навіть геній не може щодня вигадувати щось геніальне. Він створює прийом (або кілька прийомів, якщо вже дуже геніальний) і використовує його.
Геній створює прийом, талант мистецьки користується прийомами, а суспільство зводить прийоми до банальності. Це ані погано, ані добре — це життя. Нагадую: це закон, що дозволив людству вижити. І більшій частині людства до генія немає ніякої справи, воно користується вигадками генія в їх адаптованій, банальній формі. У більшості випадків не стаючи від цього ані краще, ані розумніше, ані духовно багатше — просто споживає. Закон виживання, що ви хочете?

А от цей принцип у його первісній, природній формі.
Я про кохання.
Коли людина вперше відчула кохання? Думаю, набагато раніше, ніж вигадала колесо. І, можливо, ще раніше, ніж взяла у руки палицю, щоб збити банан. А, можливо, вона відчувала його завжди. І, можливо, будь-яка істота може ЦЕ відчувати.
От, наприклад, ви рідко з'являєтесь вдома, але, коли з'являєтесь, кіт, який раніше був до вас начебто навіть якось байдужий, не відходить від вас ані на крок, леститься, треться, підлизується. Втім, це я навожу не у вигляді доказу, а у вигляді ліричного відступу.
Отак.

Скажіть, чи всі ми і чи завжди відчуваємо кохання? Те саме, доступне людині, яке оспівує все мистецтво — кохання до особи протилежної статі (ну, або своєї статі — не будемо чіплятися до дрібниць, так?). Ні, звісно. Рідко, дуже рідко нас відвідує це почуття. І навіть, підозрюю, відвідує далеко не всіх. Тобто, здатність кохати можна прирівняти до спалаху геніальності. Але здебільшого люди намагаються відтворити те, що вони колись відчували (або про що, хоча б, прочитали або почули) — у межах сил, чесно і старанно симулюють закоханість. А якщо не вистачає розуму й серця навіть на це — як можуть, відтворюють чисто механічний процес фізіологічної близькості. У більшості випадків це старий добрий трах, або, делікатно висловлюючись, «випадкові зв'язки», іноді спілкування з повіями, зрідка насильство. Але все це — Закон попси в дії.

Ну, що ж. Давайте жити так, як нам визначила природа. Давайте користуватися тим, що нагромадив для нас геній людства. Давайте, нарешті, грати в почуття, зображаючи із себе палких закоханих або втомлених циніків. Але давайте пам'ятати, що всі попередні генії були людьми — такими ж людьми, як ми. І кожен з нас здатний зробити щось геніальне. Якщо вже не вигадати колесо, то хоча б кохати — чесно, відкрито та щиро. Це геніальність, яка під силу кожному з нас. Треба частіше нагадувати собі про це.

Жонглери

Щоб завоювати імідж в якомусь віртуальному просторі вишуканої інтелектуалки, дівчині достатньо навчитись жоглювати трьома словами: екзистенціальність, пубертат і постмодернізм. Хоча будь-яке з трьох слів легко заміняється на інші, настільки ж багаті. Словник якось складу, матеріалу за роки багато назбиралось.

Щоб завоювати імідж гламурної кішечки, треба жонглювати трендами, снідати у "Шоколаді" і кутатись у вовняний плєд. Список трендів скласти не обіцяю, але ви знаєте, де його шукати.

Щоб завоювати імідж розпустниці, достатньо вдало жонглювати словом "хуй", написати один пост про анальний секс або невеличкий посібник на тему "як швиденько трахнутись з тим, на кого впав погляд".

Щоб завоювати імідж феміністки, треба заперечувати слабкість жіночої статі - інших компонентів і не треба, а жонглювання зовсім недоречно, жінки вам не клоуни.

Як не дивно, але щоб мати імідж тупої пізди, варто філігранно комбінувати всі вищенаведені способи. Тяга до глибини у будь-якому з них може допомогти досягти того ж результату, але не гарантовано і повільно.

Нас осталось очень мало

Кто не с нами - тот не предаст.

Африканська культура. Скоро на київських танцювальних майданчиках

Бонус:

jovan-2008

Тепер мене можна любити виключно за творчість.


More at blog.JOVAN.com.ua