Нас дратує попса. Нас дратують серіали. Нас дратує все. А дарма.
Дарма, кажу я.
Так, кажу я, це великий закон руху від геніального до банального — він є, він діє і він забезпечує живучість людства.
Хіба вся історія людства не є наочним підтвердженням дії цього закону? Мавпа взяла палицю — це була геніальна мавпа. Слідом за нею взяли палиці й інші мавпи — вони вже не були геніальними, вони просто мавпували, передражнювали.
Так уперше геніальне стало банальним.
А потім невідомий геній вигадав колесо. І нехай це перше колесо було просто колодою, підкладеною під тушу мамонта — але той, хто це вигадав, був генієм, може, крутішим за Ейнштейна. Всі наступні колеса вже не були геніальними. Вони могли бути якими завгодно практичними, якими завгодно гарними, залізними, дерев'яними, скляними, пластмасовими — але геніальними вони вже не були. Колесо стало банальним.
Я думаю, якби ця людина тоді могла закріпити за собою авторські права на цей винахід, до сьогоднішнього дня вона могла б скупити не те що Землю, а більшу частину нашої галактики. Правда, нащадки повбивали б один одного, намагаючись поділити цю спадщину. Ну, або до нашого часу у його нащадках вже значилася більша частина людства.
Так Закон попси працює на благо людства.
Він універсальний. Він працює в будь-яких сферах. Доводити це не треба, ви й самі з легкістю підберете будь-які приклади.
Просто я хочу сказати, що цей закон ані поганий, ані гарний — він діє.
Він діє і у мистецтві. Все геніальне згодом стає надбанням масової культури, а потім остаточно попситься.
Перші лижі біля печі були, напевно, дуже зворушливими. Але коли біля цієї самої печі поставило свої лижі стільки народу, що ними (лижниками) можна було б заселити пристойне місто, стало якось не по собі. Ну, ви розумієте, про що я.
Але навіть геній не може щодня вигадувати щось геніальне. Він створює прийом (або кілька прийомів, якщо вже дуже геніальний) і використовує його.
Геній створює прийом, талант мистецьки користується прийомами, а суспільство зводить прийоми до банальності. Це ані погано, ані добре — це життя. Нагадую: це закон, що дозволив людству вижити. І більшій частині людства до генія немає ніякої справи, воно користується вигадками генія в їх адаптованій, банальній формі. У більшості випадків не стаючи від цього ані краще, ані розумніше, ані духовно багатше — просто споживає. Закон виживання, що ви хочете?
А от цей принцип у його первісній, природній формі.
Я про кохання.
Коли людина вперше відчула кохання? Думаю, набагато раніше, ніж вигадала колесо. І, можливо, ще раніше, ніж взяла у руки палицю, щоб збити банан. А, можливо, вона відчувала його завжди. І, можливо, будь-яка істота може ЦЕ відчувати.
От, наприклад, ви рідко з'являєтесь вдома, але, коли з'являєтесь, кіт, який раніше був до вас начебто навіть якось байдужий, не відходить від вас ані на крок, леститься, треться, підлизується. Втім, це я навожу не у вигляді доказу, а у вигляді ліричного відступу.
Отак.
Скажіть, чи всі ми і чи завжди відчуваємо кохання? Те саме, доступне людині, яке оспівує все мистецтво — кохання до особи протилежної статі (ну, або своєї статі — не будемо чіплятися до дрібниць, так?). Ні, звісно. Рідко, дуже рідко нас відвідує це почуття. І навіть, підозрюю, відвідує далеко не всіх. Тобто, здатність кохати можна прирівняти до спалаху геніальності. Але здебільшого люди намагаються відтворити те, що вони колись відчували (або про що, хоча б, прочитали або почули) — у межах сил, чесно і старанно симулюють закоханість. А якщо не вистачає розуму й серця навіть на це — як можуть, відтворюють чисто механічний процес фізіологічної близькості. У більшості випадків це старий добрий трах, або, делікатно висловлюючись, «випадкові зв'язки», іноді спілкування з повіями, зрідка насильство. Але все це — Закон попси в дії.
Ну, що ж. Давайте жити так, як нам визначила природа. Давайте користуватися тим, що нагромадив для нас геній людства. Давайте, нарешті, грати в почуття, зображаючи із себе палких закоханих або втомлених циніків. Але давайте пам'ятати, що всі попередні генії були людьми — такими ж людьми, як ми. І кожен з нас здатний зробити щось геніальне. Якщо вже не вигадати колесо, то хоча б кохати — чесно, відкрито та щиро. Це геніальність, яка під силу кожному з нас. Треба частіше нагадувати собі про це.
Дарма, кажу я.
Так, кажу я, це великий закон руху від геніального до банального — він є, він діє і він забезпечує живучість людства.
Хіба вся історія людства не є наочним підтвердженням дії цього закону? Мавпа взяла палицю — це була геніальна мавпа. Слідом за нею взяли палиці й інші мавпи — вони вже не були геніальними, вони просто мавпували, передражнювали.
Так уперше геніальне стало банальним.
А потім невідомий геній вигадав колесо. І нехай це перше колесо було просто колодою, підкладеною під тушу мамонта — але той, хто це вигадав, був генієм, може, крутішим за Ейнштейна. Всі наступні колеса вже не були геніальними. Вони могли бути якими завгодно практичними, якими завгодно гарними, залізними, дерев'яними, скляними, пластмасовими — але геніальними вони вже не були. Колесо стало банальним.
Я думаю, якби ця людина тоді могла закріпити за собою авторські права на цей винахід, до сьогоднішнього дня вона могла б скупити не те що Землю, а більшу частину нашої галактики. Правда, нащадки повбивали б один одного, намагаючись поділити цю спадщину. Ну, або до нашого часу у його нащадках вже значилася більша частина людства.
Так Закон попси працює на благо людства.
Він універсальний. Він працює в будь-яких сферах. Доводити це не треба, ви й самі з легкістю підберете будь-які приклади.
Просто я хочу сказати, що цей закон ані поганий, ані гарний — він діє.
Він діє і у мистецтві. Все геніальне згодом стає надбанням масової культури, а потім остаточно попситься.
Перші лижі біля печі були, напевно, дуже зворушливими. Але коли біля цієї самої печі поставило свої лижі стільки народу, що ними (лижниками) можна було б заселити пристойне місто, стало якось не по собі. Ну, ви розумієте, про що я.
Але навіть геній не може щодня вигадувати щось геніальне. Він створює прийом (або кілька прийомів, якщо вже дуже геніальний) і використовує його.
Геній створює прийом, талант мистецьки користується прийомами, а суспільство зводить прийоми до банальності. Це ані погано, ані добре — це життя. Нагадую: це закон, що дозволив людству вижити. І більшій частині людства до генія немає ніякої справи, воно користується вигадками генія в їх адаптованій, банальній формі. У більшості випадків не стаючи від цього ані краще, ані розумніше, ані духовно багатше — просто споживає. Закон виживання, що ви хочете?
А от цей принцип у його первісній, природній формі.
Я про кохання.
Коли людина вперше відчула кохання? Думаю, набагато раніше, ніж вигадала колесо. І, можливо, ще раніше, ніж взяла у руки палицю, щоб збити банан. А, можливо, вона відчувала його завжди. І, можливо, будь-яка істота може ЦЕ відчувати.
От, наприклад, ви рідко з'являєтесь вдома, але, коли з'являєтесь, кіт, який раніше був до вас начебто навіть якось байдужий, не відходить від вас ані на крок, леститься, треться, підлизується. Втім, це я навожу не у вигляді доказу, а у вигляді ліричного відступу.
Отак.
Скажіть, чи всі ми і чи завжди відчуваємо кохання? Те саме, доступне людині, яке оспівує все мистецтво — кохання до особи протилежної статі (ну, або своєї статі — не будемо чіплятися до дрібниць, так?). Ні, звісно. Рідко, дуже рідко нас відвідує це почуття. І навіть, підозрюю, відвідує далеко не всіх. Тобто, здатність кохати можна прирівняти до спалаху геніальності. Але здебільшого люди намагаються відтворити те, що вони колись відчували (або про що, хоча б, прочитали або почули) — у межах сил, чесно і старанно симулюють закоханість. А якщо не вистачає розуму й серця навіть на це — як можуть, відтворюють чисто механічний процес фізіологічної близькості. У більшості випадків це старий добрий трах, або, делікатно висловлюючись, «випадкові зв'язки», іноді спілкування з повіями, зрідка насильство. Але все це — Закон попси в дії.
Ну, що ж. Давайте жити так, як нам визначила природа. Давайте користуватися тим, що нагромадив для нас геній людства. Давайте, нарешті, грати в почуття, зображаючи із себе палких закоханих або втомлених циніків. Але давайте пам'ятати, що всі попередні генії були людьми — такими ж людьми, як ми. І кожен з нас здатний зробити щось геніальне. Якщо вже не вигадати колесо, то хоча б кохати — чесно, відкрито та щиро. Це геніальність, яка під силу кожному з нас. Треба частіше нагадувати собі про це.
