Вік, власне, гарний тим, що ти починаєш потихеньку сам себе виховувати і заспокоювати. Свій дурний характер, соплі, сльози, примхи, коли тобі щось не дають, у принципі, можна якось витримувати, як шторм, який накинувся на корабель. Навкруги баклажанове небо, блискавки у небі, як нерви у підручнику анатомії, вітер свище, хвилі одна вища одної, корабель от-от кине на скелі, а ти гордий стоїш і, стиснувши зуби, тримаєш штурвал насмерть. І керуєш себе ділом займатись, щоб не витрачати дарми сили та час. І на носі красиво поблискує гарна назва корабля, золотом переливається "Сублімація".